Альбер
Камю (1913 – 1960). Роман – пересторога (1947р.) Чума.
Короткий
зміст
“Якщо припустиме зображення ув’язнення через
інші
ув’язнення, то припустиме також зображення
будь-якого дійсно існуючого у реальності предмета
через щось неіснуюче”.
Частина I
Події, які покладені в основу сюжету цієї
хроніки, відбулися в Орані у 194...році. Оран – звичайне місто, типова
французька префектура на алжирському березі, тому, на загальну думку, описані
події, які виходили з межі звичайного, були недоречні саме в цьому місті.
Те, що
відрізняє Оран від безлічі інших торговельних міст, помічали не відразу, а з
часом. Місто це досить потворне, саме тому, що немає особливих прикмет. Про
зміну пори року сповіщає лише небо. Літом сонце спопеляє все, восені місто тоне
у багні, весна наче не приходить сюди, а її приносять торговці квітами з
передмість. Лише зимою наступають погожі дні. Найзручніший спосіб познайомитись
з містом – це спробувати з’ясувати, як тут працюють, кохають і помирають. В
Орані все тісно переплетено, і все це роблять метушливо, але без пристрасті.
Працюють тут багато, але тільки для того, щоб розбагатіти. А прості радощі
залишають на суботній вечір та неділю. Смерть тут пов’язана з певними труднощами,
вона некомфортабельна, бо прикуті до смертного ложе тут насправді самотні, адже
місто відмежовується від них своїми справами та звичками.
Місто розташовано на голому плато, в оточенні
пагорбів, біля чарівної бухти. Місто побудували спиною до моря, тому його
нізвідкіль не видно.
Оповідач
(ім’я якого з’ясується згодом) розуміє,що дехто може повірити або не повірити у
викладені у хроніці факти, але автор розповідає правду, спираючись на власні
враження, усні та письмові свідчення очевидців.
16 квітня,
вранці, доктор Бернар Ріє, вийшов зі своєї квартири, і перечепився на
сходах через дохлого пацюка. Він не звернув на це уваги, бо мав відряджати свою
дуже хвору 30-річну дружину на лікування у санаторій у гори (сухоти).
Наступного
дня старий консьєрж мсьє Мішель показав доктору ще декількох дохлих пацюків і
запевнив, що знайде тих бешкетників, які їх підкинули.
Перший
свій візит цього дня Ріє здійснив до старого іспанця, який страждав на астму.
Розмовляючи з ним, Ріє зрозумів, що і в цьому кварталі повно пацюків і люди,
цим занепокоєні. Старий астматик, говорячи про пацюків, задоволено потирав
руки.
На вокзалі
Ріє, проводжаючи дружину, зустрів слідчого Отона, який вів за руку свого
маленького сина, зустрічати матір. Тільки між ними й було розмов, про навалу
щурів. І тут вони побачили залізничника, що ніс здоровенний ящик із здохлими
щурами.
Увечері
Ріє прийняв журналіста Реймона Рамбера з поважної французької газети.
Він хотів узяти інтерв’ю, про умови життя арабів і про санітарний стан життя корінного
населення. Журналіст пообіцяв написати правду. Ріє розповів про негативний стан
цих речей, і запропонував зробити репортаж про навалу пацюків. Журналіст удав,
що йому це дійсно цікаво і розпрощався. На сходах доктор зустрів кремезного
молодика Жана Тарру, той дивився на здихаючого пацюка, і спитав Ріє, що
б це могло означати.
18.04. Ріє
зустрів на вокзалі матір. Вона заспокоїла сина, сказавши, що ніякі пацюки не
завадять їм жити.
Ріє
подзвонив у муніципалітет, дізнатись про запобіжні заходи, але там обмежились
лише прибиранням і спаленням мертвих тварин. Їхня кількість була вражаючою –
від тоді занепокоєння оранців переросло у паніку. Вони зрозуміли, що це несе
якусь загрозу, хоч ніхто ще не мав уявлення про розміри біди і її причину.
Випадково
Ріє зустрів отця Панлю, який вів вулицею мсьє Мішеля, той був зовсім
хворий (на шиї і під пахвами у нього були збільшені лімфовузли). Ріє наказав
Мішелю негайно лягти в ліжко, спитав отця, про навалу пацюків, в його очах
майнула посмішка, і він відповів, що напевно почнеться епідемія, як божа кара
оранцям за їх гріхи. До Ріє зателефонував Жозеф Гран – давній паціент,
що страждав на серцеву хворобу, Ріє лікував його безкоштовно, бо той працював у
мерії, але отримував мало грошей (переписував якісь бумаги), він просив
допомогти його сусіду мсьє Коттару (“заходьте я повісився” – напис на дверях
його кімнати),але Гран вчасно його врятував, Коттар не хотів щоб про нього
повідомляли комісару поліції. У мсьє Коттара сім’ї не було (контрабандист).
Гран згодився за ним приглянути. У вечірніх газетах сповіщалося, що навала
припинилася.
30.04. У
місто прийшла весна, а мсьє Мішель помер у кареті швидкої допомоги, коли Ріє
вирішив його госпіталізувати. Симптоми його хвороби виходили за межі звичайних
захворювань. Все більше людей хворіло і вмирало. Місто закрили на карантин (37
смертей).
Далі автор надає свідоцтва Жана Тарру. Він
приїхав у місто кілька тижнів тому і поселився у готелі. Через карантин люди
втратили роботу і відчули себе вигнанцями, ув’язненими, самотніми. Ніхто не міг
розраховувати на допомогу сусіда. Життя міста розладналося. Отець Панлю
проголосив проповідь, в якій назвав епідемію божою карою за людські гріхи.
Вперше було вимовлено це страшне слово “чума”.
Лікарі
ведуть відчайдушну боротьбу з чумою. Тарру прийшов до лікаря Ріє з пропозицією
організувати добровільні санітарні загони. Далі Тарру відзначає, яке пиємне
враження справила на нього сцена на балконі проти вікна. Майже щоранку один
поважного вигляду старий чоловік виходив на балкон і улесливо підзивав кішок,
що ховалися в затінку внизу на вулиці, кішки не рухались з місця, тоді старий
розривав на дрібні шматочки папірець і кидав униз на вулицю і кішок, а ті
приваблені білими паперовими метеликами, виходили на брук і намагалися упіймати
лапкою шматочки папірця, у ту ж мить старий влучно плював на кішок і дуже сміявся.
У своїх нотатках Тарру повертається до цієї сцени, коли розпочалась історія з
пацюками. Тоді з вулиць зникли всі кішки. Це справило дивне враження на
старого, він якось занепав, навіть зачесаний був не так акуратно як завжди.
Постоявши з хвилину на балконі, старий повернувся і пішов у кімнату, напрощання
він всетаки плюнув – у порожнечу.
Частина II
Найбільш тяжко мешканцями Орана
переносилась тривала розлука з коханими, які були поза межами міста. Журналіст
Рамбер прагне залишити Оран, бо у Парижі на нього чекає кохана.Коттар пообіцяв
йому допомогти. Проте, коли Рамбер дізнався, що хвора дружина лікаря Ріє
перебуває у санаторії за кілька сот кілометрів від Орана, він вирішив працювати
разом з ним, доки не трапиться нагода вибратися із міста.
Тарру, Ріє, їхні друзі,
створивши санітарні загони, стверджували -треба боротися з чумою у той чи інший
спосіб, і ні за що не падати навколішки. Хоча самі добре розуміли загрозу, яка
на них чекає. Старий лікар Кастель намагався виробити протичумну сироватку, але
вона не подіяла.Гран - особа не геройська , став адмінистративним серцем
дружини.Частина дружин ,зібраних Тарру,взяла на себе роботу надавати запобіжну
допомогу у перенаселених районах.Дезінфікували приміщення.Інші дружини
допомагали лікарям, перевозили зачумлених, водили фургони для перевезення
трупів.Все це вимагало статистичного обліку, який і взяв на себе Гран.
Частина III
Спочатку чума вирувала на
околицях, не зачіпаючи діловий центр міста, але все ж таки сягнула і туди.
Протягом довгих тижнів полонені чумою, опирались їй як могли і уміли. Але уже у
середині серпня стало зрозуміло, що чума перемогла.Хворих ізолювали в
госпіталях, монастирях, тюрмі. Кладовище було розширене, але місця всім не
вистачало.Спочатку хоронили у різних ровах : чоловіків, жінок, далі всіх разом,
а потім на одному із заводів влаштували крематорій (трамваї). Життя у місті
завмерло. "Швидше б усе скінчилося "- казали люди. Вони змирилися з
тим, що чуму не перемогти. Всі почуття стали безбарвними. Не було ні жалю, ні
смутку, а лише якесь отупіння.
Частина IV
Усі, хто боровся з чумою,
смертельно стомилися.Залишається в Орані Рамбер, бо йому соромно бути щасливим.
Отець Панлю стає свідком смерті маленького Жака, сина слідчого Оттона. Його
молитва не допомогла врятувати дитину. Панлю став майже богохульником і вступив
до санітарної дружини. Саме на маленькому Жаку доктор Ріє випробував вакцину
Кастеля, але вона не допомогла. Панлю захворів і вмирає. Тарру розповідає Ріє
історію свого життя : як він зненавидів батька-прокурора за його причетність до
смертних вироків, і суспільство, яке на них ґрунтується.
Частина V
Несподівано у місті чума пішла на спад. Стихійно почали проявлятися
ознаки оптимізму. Проте чума відступила не зразу. Вона забрала Тарру. Померла у
санаторії дружина лікаря Ріє. Та незабаром карантин було скасовано. Щасливі
люди святкують савоє звільнення. Наша хроніка добігає кінця. Пора вже лікареві
Бернару Ріє признатися, що він її автор. Він перебував ніби у центрі подій і
тому иіг найповніше відтворити те, що бачив і чув. Він намагався змалювати лиш
те, що бачив на власні очі, старався не накидати своїм побратимам по чумі
думок, які, власне, у них не виникали, і використати лиш ті документи, які
випадково, або через нещастя потрапили до його рук.
Над темним
портом злетіли перші ракети офіційного святкування. Все місто привітало їх
глухими й пртягливими криками. Коттара, Тарру, того або тих, кого люьив і
втратив Ріє, всіх мертвих чи злочинних, уже забуто. Дослухаючись до радісних
криків, що долинали з центру міста, Ріє згадав, що будь-яка радість під
загрозою. Він знав, що бацила чуми ніколи не вмирає, десятиліттями вона може
дрімати десь у закутку меблів або у стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї
години, щоб розбудити пацюків і послати їх вмирати на вулиці міста.
Немає коментарів:
Дописати коментар