Тема. Осуд антигуманної
сутності війни, розкриття її руйнівних наслідків. (за оповіданням Г.Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у
Спа...»
Мета. Розкрити образ головного героя як людини без майбутнього; розвивати навички аналізу
літературного твору; виховувати несприйняття війни як антигуманного явища.
Обладнання: портрет Г.Белля, виставка творів письменника,
твори мистецтва, які згадуються в тексті оповідання, фонограма « Ave Maria» (Bach, Gounod).
Тип уроку:
урок-аналіз оповідання Г.Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»,
дослідження слідом за автором.
Епіграф:
«Солдатам – а я був солдатом
– слід нарікати не на тих, проти кого їх
послали воювати, а
тільки на
тих, хто послав їх
на війну»
Г.Белль.
Хід уроку:
І. Організаційний момент.
Привітання. З′ясування емоційного
настрою, налаштування класу на плідну співпрацю.
ІІ. Основна частина.
1.
Вступне слово вчителя про роль,
місце, значення, творчості Г.Белля у світовій літературі:
Генріх Белль – один із
найвідоміших письменників повоєнної Німеччини. Йому випало жити в складний для його країни час, коли жорстокі
війни визначали життя цілих поколінь німців. Не оминула трагедія нації
письменника та його родини: батько Генріха Белля пройшов солдатом першу світову
війну; шість років воював у другій світовій війні сам письменник. Трагічні
події війни, її безглуздість та жорстокість визначили сутність життя і
творчості письменника.
До останніх своїх днів Г.Белль
протестував проти війни як людина,
німець і писменник, долучаючи свій голос до голосів протесту Альберта Камю,
Бертольта Брехта, Ернеста Хемінгуея та інших письменників, які викривали
злочинну та антигуманну суть воєн.
2.
Бесіда із запитаннями по
біографії письменника.
Орієнтовний план.
2.
Виховання на гуманістичних традиціях, освіта.
3. Три
ступені загрози своєму існуванню, стан «внутрішньої еміграції».
4.
Особистий досвід участі у ІІ світовій війні, його вплив на творчість
письменника.
5. Антивоєнний, антифашистський
напрям літератури «Покоління, що повернулося» - з поразкою. «Група 47».
6. Значення спадщини Г.Белля у
світовій літературі.
3.
Робота з текстом оповідання
«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»
Г.Белль з того
самого дня, як став письменником, виявився і провідником «нового мислення». Він
у своїх творах не повчає, не переконує, не агітує, не вдається до сили логіки,
а створює атмосферу, в якій зло стає нестерпним, війна – абсурдом.
Саме
таким є його оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»
- аналітична робота над
заголовком:
Чому
така назва?
Звідки
ці слова?
Дайте
історичний коментар назві оповідання.
Яку
параллель можна провести з героєм твору.
«Пішов зі школи на фронт і поліг за…»
За
що? (За ідеологію фашизму).
- зовні сюжет оповідання простий:
Поранений солдат потрапляє до
госпіталю, який розміщено в одній з міських шкіл. Солдат усвідомлює, що він у
своїй школі, коли бачить на дошці власноручний напис, зроблений, ще до участі у
війні: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»
-
Чому герой не має імені?
- Що нам про нього повідомляє
автор?
- Який художній прийом лежить в
основі оповідання? (Контраст)
- Наведіть приклади контрасту в
тексті.
Ми перебуваємо у «пограничній ситуації»,
коли в одному просторі – залі малювання
– зійшлися два світи: минуле і сучасність.
- Як розгортаються події в
оповіданні?
- Від чийого імені ведеться
розповідь?
- Що нас більше цікавить:
зовнішні події чи думки, почуття героя?
- Що являє собою оповідання?
(Внутрішній монолог покаліченого, безіменного солдата війни, який потрапив
одразу до «решти», на відміну від «мерців»)
Перед нами час, у якому переплелися химерно минуле і
сьогодення. Простір гімназії з’єднав
ці два часи, вони зійшлися в одній людині.
Вчора – школяр гімназії – сьогодні – солдат.
Вчора він «узявши свій бутерброд з повидлом,
спроквола сходив униз» - сьогодні – він пливе на ношах.
Вчора тут був гомін дітей – сьогодні – мертвий
дім, музей міста мертвих.
- Чи впізнає юнак місце в якому знаходится?
- Чому впізнають лише очі, а душа мовчить?
Все, що він пригадав, було з ним в іншому
житті, а що сталось з ним тепер?
- Чи відбудеться повернення душі у рідні
місця?
Робота з таблицею впізнання
/очі-душа/.
- Що це?
Болісне повернення до минулого
чи намагання викликати минуле до життя – де герой щасливий та непоранений.
- Що пригадує герой про те, як гімназія
святого Хоми – Фрідріха Великого?
(від сонму
богів – до одного бога – безбожжя)
від
хреста – до безхрестя. (Ніцше).
- Розкажіть про боротьбу
з хрестом /Бога нема/
(Робота з таблицею)
Де ще в школі була
табличка з хрестом?
(полеглим у
першій війні, «я» мабуть теж викарбований там).
Який шлях проходить герой мандруючи «довгими коридорами» гімназії та
пам’яті?
Шлях болю, страждань, шлях бунту від безсилля, від усвідомлення
немічності до покори, від усвідомлення немічності до покори і від цього – до
розуміння антигуманності, осуду війни, яка калічить людину і фізично і духовно.
Абсурдна ситуація: рідне місто горить, в класах гімназії тхнуло йодом
та марлею, стояв гомін. Спочатку герой відчував себе «стороннім» у своїй
гімназії, але поступово приходить «момент істини», момент прозріння. Коли
озвалося серце?
Пригадайте його.
Монолог під фонограму
Ave Maria (Bach, Gounod) (читає учень)(додаток)
Чому остання фраза саме така?
Що до цього просив герой?
Чому після сигарет і води він раптом попросив молока?
Що його пов’язувало зі сторожем Біргелером?
Які спогади спливли у пам’яті?
ІІІ. Колективне узагальнення.
- Яким є рух оповідання? (Робота
з таблицею)
Рух оповідання
Зовнішній: реальний
«решта» → східці
вибору →
зала малювання → операційна → ...?
Біргілерова комірчина?
Внутрішній: уявний
Східці вгору, 6-А,
6-Б, «Медея», 5-А, 5-Б, «Хлопчик, що виймає терня» → Парфенон та інші →
східці вниз → «повз Ніцше, Гермеса, Того, повз Цицерона,
Марка Аврелія → в коридорі і ... простував до сторожа Біргелера пити молоко...»
Остання фраза: «- Молока,- тихо промовив я,» - означає, що це
зовнішнє і внутрішнє коло замкнулися, паралельні світи зійшлися.
Наслідки війни – руйнівні, жахливі, безнадійні.
Шлях, який проходить душа героя, в якому серце озивається для того, щоб
розпізнати себе в навколишньому світі, впізнати його, співвіднести з тим, що
було, і усвідомити, що ж буде далі?
Руїни душі, руїни тіла.
З’являється розуміння, що ніколи він - колишній школяр, який так
ненавидів уроки малювання, не зможе дописати цей напис до кінця.
Остання фраза – два світи зійшлися.
Кінострічка прокрутилася назад.
Реальність надто жорстока і жорстка, щоб чекати від неї надії на
порятунок.
Біль пораненої душі, її крик відчутний, озивається відлунням у серці
читачів.
IV.
Підведення підсумків роботи на уроці
Виставлення оцінок.
Д/з: записати у ч/щ
короткий зміст оповідання.
Додаток
О, я пам’ятаю, мені не вистачило дошки, і вчитель малювання
розкричався, що я не розрахував як слід, узяв завеликі літери, а тоді сам,
хитаючи головою, написав тим-таки шрифтом нижче: «Подорожній, коли ти прийдеш у
Спа…»
Сім разів було там
написано – моїм письмом, латинським шрифтом, готичним, курсивом, римським,
італійським і рондо: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»
На тихий лікарів поклик
пожежник відступив від дошки, і я побачив увесь вислів, тільки трохи
зіпсований, бо я не розрахував як слід, вибрав завеликі літери, взяв забагато
пунктів.
Я стенувся, відчувши укол
у ліве стегно, хотів був підвестися на лікті й не зміг, а проте встиг поглянути
на себе й побачив, - мене вже розмотали, - що в мене немає обох рук, немає
правої ноги, тим-то я відразу впав на спину, бо не мав тепер на що спертися; я
закричав; лікар з пожежником злякано подивились на мене; та лікар тільки знизав
плечима й знов натиснув на поршень шприца, що поволі й твердо пішов донизу; я
хотів ще раз подивитися на дошку, але пожежник стояв тепер зовсім близько біля
мене й заступав її; він міцно тримав мене за плечі, і я чув лише дух смалятини
й бруду, що йшов від його уніформи, бачив тільки його втомлене, скорботне
обличчя; і раптом я його пізнав: то був Біргелер.
- Молока,- тихо сказав я…
Немає коментарів:
Дописати коментар